Я люблю:

 
 
 
Rambler's Top100
 
 
 
 

курсовая работа «Господарство Європи в добу середньовіччя»

Вид:курсовая работа

Описание

Землеволодіння і сеньйоріально-селянські відносини. Агрокультура і сільськогосподарська техніка. Середньовічне місто, розвиток ремесла. Основною організаційною формою ремесла були цехи.

Скачать бесплатно [55 K]


в від посягань інших сеньйорів або зовнішніх ворогів. У Х ст. це було нелегко. Набіги норманів, арабів, угорців спустошували землі Європи. Лише добре укріплене місто могло протистояти загарбникам. У XI ст. зовнішня небезпека майже повністю зникає і феодали втрачають своє значення як захисники міст. Це призвело до надзвичайного загострення протиріч між міщанами і феодалами. У країнах Заходу вони вирішувалися наприкінці XI-XIII ст. в ході так званих комунальних революцій, внаслідок яких міста добилися незалежності та самоврядування. Утворювалися міста-комуни або міста-держави, які мали власні управління (виборний муніципалітет на чолі з мером), суд, фінанси, військове ополчення. Виникли міське і ринкове право. Всі повноправні міщани були вільними, користувалися майновими і політичними правами. Міста мали різні пільги та привілеї. Існували гарантії купецької власності, встановлювалися ярмаркові правила.

Західноєвропейські міста були невеликими за розміром та населенням, оточені високими мурами, валами, ровами, наповненими водою. У центрі міста на ринковій площі знаходилася ратуша - адміністративний осередок. Тут проходили ярмарки, святкування, забави, всеміські збори, а також публічні страти злочинців. Від центральної площі на всі сторони розходилися головні дороги. Місто не мало каналізаційних споруд, нечистоти виливали прямо на вулиці. Все це призводило до спалахів епідемій чуми, холери, які часто спустошували міста. Набагато більше мешканців жило за мурами і валами у передмістях. У випадку ворожого нападу населення рятувалося за фортечними мурами і разом з гарнізоном обороняло місто. У містах жили ремісники, купці, люди вільних професій (художники, лікарі, аптекарі, друкарі).

Економічно розвинені міста Англії, Франції та Німеччини в XI-XII ст. досягли значного розквіту. Збільшилась чисельність міського населення, розвивалися ремесла і торгівля. Панівне місце займало виробництво бавовняних тканин, збут яких забезпечував піднесення ремесла і торгівлі. Збагачувалося купецтво.

Інтенсивний розвиток ремесла в XII-XIII ст. сформував цеховий лад у містах. Ремісничі об'єднання зростали в запеклій боротьбі з феодалами. Хоча головна функція цеху виробнича, але важливе значення вони мали у військовій, оборонній справі. Середньовічний цех організовувався лише за професійними ознаками (шевський, ковальський, кравецький, ювелірний тощо). Цехи складалися з майстерень певного профілю, які розташовувалися по всьому місту. Час і від часу члени цеху збиралися в церкві або ратуші, вирішуй ючи життєво важливі проблеми. Кожний цех мав свій статут. Документ узаконював, регламентував не тільки виробничі, духовні, а й моральні засади життя ремісничого колективу.

Члени цеху були і воїнами, які захищали ділянку оборонного муру або вежі. Разом з купцями та іншими станами ремісники демократично управляли містом. Адміністрація мала відкрите антифеодальне спрямування. Тисячі селян-кріпаків, тікаючи від феодальної неволі, знаходили за фортечними мурами надійний притулок. Ті з них, хто пробув у місті один рік і один день, ставали повноправними жителями міста. Герцоги часто робили спроби повернути своїх підданих з допомогою війська, але безрезультатно. Міста успішно протистояли таким авантюрам феодалів, ревно зберігаючи свої права і вольності.

У містах склалася ієрархія на зразок сільської общини. Майстри пригнічували підмайстрів, ремісників. Для того щоб стати повноправним членом цеху (майстром), треба було пройти стаж учнівства (3 - 7 років), скласти складний іспит.

Цехи мали сувору регламентацію: переслідували позацехових ремісників (партачів), обмежували виробництво, щоб уникнути будь-якої конкуренції. Наприклад, виробництво продукції дозволялося лише при денному світлі, продукція повинна була мати певні параметри. Для запобігання конкуренції інших міст треба було заповнити міський ринок доброякісними товарами. Тому за неякісні вироби паризьких пекарів, наприклад, ставили до ганебного стовпа.

Цехова регламентація була економічно раціональною в XIII-XV ст. і мала тоді прогресивне значення в розвитку міського ремесла. Вона сприяла виробництву якісної продукції, але згодом почала стримувати піднесення продуктивних сил. Зусилля цехів увіковічити дрібне виробництво, поставити всіх в однакові умови гальмувало технічний прогрес. До винахідників застосовувалася смертна кара, що призвело до застою в розвитку науки і техніки.

Розвиток ремесла набув бурхливого розвитку в XIII ст. Так, у Парижі в той час налічувалося до 300 різних ремісничих спеціальностей. В інших містах Франції та Німеччини їх було значно менше.

Якщо до XII ст. міста з округами були самостійними економічними районами і не залежали від ввезення сировини чи продуктів харчування, то в XII ст. розпочинається процес обміну між окремими районами. В кожній країні поділ праці призводить до спеціалізації (виробництво вина, олії, вовни, прикрас тощо). Пожвавлення внутрішнього обміну свідчило про зародження єдиного ринку. Цьому сприяли багаточисельні ярмарки, що відбувалися в містах. Вони носили обмежений і місцевий характер. Як правило, на них продавались певні групи товарів - худоба, зерно, коні, вироби ремісників тощо. Кількість ярмарків на рік в тому чи іншому місті залежала від місцерозташування, попиту на певні товари. Багато з таких ярмарок переросли місцеві масштаби і стали центрами міжнародної торгівлі. Так, уже в середині XII ст. ярмарки в Шампані (південь Франції) відбувалися 6 разів на рік. Сюди приїжджали купці з Північної і Центральної Франції, Італії. На початку XII ст. вони перетворилися на важливі пункти європейської міжнародної торгівлі.

У Німеччині міста досягли найбільшого розвитку в XIV -XV ст. Наприкінці XIII ст. тут нараховувалось більше 3500 міст, в яких проживала п'ята частина всього населення. В основному це були малі містечка до тисячі жителів, які об'єднували селянські округи в радіусі 10-ЗО км. Були в Німеччині й великі міста з чисельністю більше 20 тис. чоловік. Через ці міста проходили торгові шляхи між Південною і Північною Європою.

В умовах свавілля феодалів міста змушені були об'єднуватися в союзи. У другій половині XIV ст. виникають Швабський і Рейнський союзи міст.

З середини V і до другої половини IX ст. візантійські міста, так само як і західноєвропейські, переживали занепад. Набіги слов'ян, болгар, арабів значно поглибили труднощі перехідного періоду від античності до Середньовіччя. Однак міста не зникли.

З другої половини IX ст. розпочалося економічне піднесення візантійських міст. Цьому сприяла зростаюча потреба в предметах розкоші не тільки серед місцевої, а й серед романс-германської та слов'янської знаті. Візантія залишалася чи не єдиним постачальником цих товарів для всієї Європи.

У зміцненні та розвитку міст були зацікавлені імператори, їхня політика була спрямована на отримання податкових платежів з торгівлі та ремесла, які дуже часто становили єдину статтю доходів центральної влади, визначали силу і могутність Візантії. Ця політика знаходила підтримку серед місцевої знаті, яка значну частку своїх прибутків отримувала з державної скарбниці.

Піднесення міст збіглося з сприятливими внутрішніми і зовнішніми умовами: припинилися місцеві смути, набіги слов'ян, розпався Багдадський халіфат. Правда, великою перепоною для успішного розвитку морської торгівлі залишалося арабське піратство.

Найбільшими містами Візантійської імперії були Константинополь і Фесалоніки. В Х ст. ремесло і торгівля в цих містах переживали бурхливе піднесення. Особлива роль в економічному житті тогочасного світу належала Константинополю. Він був не тільки столицею Візантійської імперії, а й ремісничим, торговим і фінансовим центром тогочасної цивілізації. Завдяки своєму сприятливому місцерозташуванню на перехресті найважливіших торгових морських і сухопутних шляхів Константинополь міцно утримував лідерство у міжнародній торгівлі. Сюди приїжджали купці з віддалених країн Сходу і Заходу, придунайських країн, Балканського півострова, Північної Африки і Русі. В містах та їхніх околицях розташовувалися цілі колонії іноземних купців: італійців, арабів, євреїв, сирійців, русинів і багатьох інших.

Якщо в Західній Європі більшість майстерень перебувала у приватній власності вільних ремісників, то в Константинополі були також державні майстерні: монетний двір, зброярні, майстерні з виготовлення предметів розкоші, дорогих тканин тощо. Вироби константинопольських майстрів славились далеко за межами Візантії. Ремісники самі виготовляли і продавали свої вироби.

Головним виробником у візантійському місті залишався дрібний самостійний ремісник, який мав невелику майстерню, що одночасно слугувала крамницею для продажу виготовлених у ній товарів. Він працював з 2-3 помічниками. У великих державних, церковних і феодальних майстернях працювало багато ремісників. У них, як правило, існував поділ праці. Державні майстерні виробляли продукцію не на ринок, а на потреби імператорського двору та армії.

Значна частина візантійських ремісників і купців була об'єднана у корпорації. Поза корпораціями залишалися майстри, що були не в змозі придбати майстерні й змушені були працювати просто на вулиці. Корпорації беруть свій початок з пізньоримських часів, але в епоху Середньовіччя вони зазнали значних змін. У Х ст., з піднесенням економічного життя, вступ до них був значно обмежений. На відміну від цехів у Західній Європі корпорації скоріше захищали інтереси не ремісників, а держави. Керівники цих організацій не вибирались, а призначались державними посадовими особами.

Корпорації перебували під пильним контролем держави. Регламентувалася навіть господарська діяльність. Ремісник чи купець могли займатися лише одним видом виробництва чи торгівлі. Ціни на хліб, рибу і м'ясо були суворо фіксовані, заборонялося створювати запаси товарів з метою спекуляції. Обмежувалась діяльність іноземних купців, їм дозволялося зупинятися в спеціально відведених місцях не більше ніж 3 міс. Контроль держави за виробництвом і торгівлею гальмував їхній розвиток.

Значних втрат візантійське ремесло і торгівля зазнали під час хрестових походів. Було зруйновано і пограбовано багато міст, а після взяття хрестоносцями в 1204 p. Константинополя економічне життя в ньому занепало. Візантійські феодали заохочували італійських купців до завезення товарів з Європи і вивезення сільськогосподарської продукції зі своїх маєтків. Це підірвало економічну могутність Візантії, було однією з причин загибелі Візантійської імперії.

У XIV-XV ст. в Європі виникла нова, вища форма виробництва - мануфактура. На зміну кустарям-ремісникам прийшли більш організовані великі робітничі майстерні. Хоча там все виконувалося вручну (мануфактура - латинського походження, означає ручна праця), але у процесі виробництва було застосовано поділ праці. Якщо кустар сам виконує всі операції з виготовлення товару, то у мануфактурі над цим самим завданням працюють десятки робітників. Поділ праці у виробництві дав змогу значно збільшити випуск товарів, поліпшилася їхня якість. Головною фігурою виробництва стає найманий робітник. Перші текстильні мануфактури відомі у містах Північної Італії та Нідерландів. Усі операції з виготовлення суконних тканин (очищення, прядіння, ткацтво, фарбування вовни) виконувалися в майстернях або вдома. Такими були так звані розсіяні капіталістичні мануфактури, їхні власники, закупивши сировину, віддавали її найманим робітникам. Готову продукцію вигідно продавали на світових ринках.

Як бачимо, ремесло у Західній Європі розвивалося поступово. Спочатку воно зародилося у феодальному сільському господарстві. Лише у VIII-XI ст. воно стає самостійною галуззю суспільного виробництва. Найбільший розвиток міського ремесла припадає на XII-XIII ст., у Німеччині - XIV-XV ст. Головною організаційною формою ремесла був цех.

Висновок

У XI-XIII cm. завершилося становлення основних форм феодального землеволодіння. Сформувалися сеньйоріально-селянські відносини. Усі форми життєдіяльності селянських господарств були під контролем феодалів. Переважали продуктова і продуктово-грошова ренти. Селяни не були прикріплені до землі, оскільки в умовах феодальної роздробленості сеньйорія не могла добитися повернення селян-утікачів. З розвитком товарного виробництва зародилася тенденція до зростання господарської та правової самостійності селян.

У XIV-XV cm. у країнах Західної Європи відбулася перебудова сеньйоріальної системи. Селяни стали особисто вільними. Скоротилося доменіальне господарство. Склалися нові форми землекористування та експлуатації селян: цензива, копігольд, короткострокова селянська оренда (половинщина), велика комерційна оренда, найм.

У країнах на схід від Ельби еволюція сеньйоріально-селянських відносин проходила у зворотному напрямі: посилилася особисто-спадкова залежність селян, зросло значення доменіально-панщинного господарства, пов'язаного з ринком. У загальнодержавних масштабах обмежувалися селянські переходи від одного феодала до другого.

Спільною ознакою для всіх європейських країн було зростання державно-централізованих форм експлуатації селян, загальнодержавних і місцевих податків, втручання держави у селянсько-сеньйоріальні відносини.

Повільно прогресувало сільське господарство. Найвищим досягненням агрокультури стало трипілля, а в Англії - чотирипілля. Внаслідок внутрішньої колонізації розширилися посівні площі, вдосконалилися знаряддя праці.

З'явилися нові культури, збільшилися врожаї. Зросло значення садівництва, городництва, виноградарства.

Відбувся перехід від пасовищного до стійлового тваринництва. Розвивалися багатогалузеві господарства та територіальна спеціалізація. Зріс виробничий досвід селян.

Урбанізація Західної Європи, що розпочалася з XI cm., зумовила переростання міст на центри ремісничого виробництва і торгівлі. Внаслідок "комунальних" революцій значна частина міст домоглася сеньйоріальності. Вони сприяли визволенню селян від особистої залежності, становленню сільських комун. Міста Середземномор'я, Нідерландів стали центрами міжнародної, посередницької торгівлі, експортного ремесла. У Скандинавії міста, що були ремісничо-торговими центрами, залишилися у залежності від феодалів.

Основною організаційною формою ремесла були цехи. В XIV-XV cm. розпочався розпад цехового ладу, що заважав технічному прогресу.

Зросло значення торгівлі. Вона мала корпоративний характер. Купці об'єднувалися в торгові гільдії. Склалися внутрішні національні ринки. Головними напрямами міжнародної торгівлі були торгові відносини між європейськими країнами та Сходом (левантійська - від латинського слова левант - схід).

Отже, товаризація сільського господарства, розклад цехового ладу, розвиток науково-технічного прогресу, зростання внутрішньої та зовнішньої торгівлі, утворення загальнонаціональних ринків свідчили про те, що феодальне господарство вичерпало себе і людство вступило в індустріальну добу.

Список використаної літератури

1. Базилевич В.Д. Економічна теорія: Політекономія. Київ: Знання-Прес, 2004, 615 с.

2. Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії: Всуп до фінансової науки. Київ: Либідь, 2000, 654 с.

3. Блауг М. Економічна теорія в ретроспективі. Київ: Видавництво Соломії Павличко "Основи", 2001, 670 с.

4. Васильєва Р.Х. , Горкіна Л.П., Петровська Н.А. Історія економічної думки України. Київ: Либідь, 1993, 272 с.

5. Ватаманюк З., Панчишин С., Ватаманюк О. Вступ до економічної теорії. Львів: "Новий Світ 2000", 2005, 352 с.

6. Вільямсон О.Е. . Економічні інституції капіталізму: фірми, маркетинг, укладання контрактів. Київ: АртЕк, 2001, 472 с.

7. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань . Київ: Вища школа, 2002, 543 с.

8. Климко Г.Н., Нестеренко В.П. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Київ: Вища школа- Знання, 1997, 743 с.

9. Корнійчук Л.Я., Татаренко Н.О., Поручник А.М. Історія економічних учень. Київ: КНЕУ, 1999, 564 с.

10. Крупка М.І., Островерх П.І., Реверчук С.К. Основи економічної теорії. Київ: Атіка, 2001, 344 с.

11. Мазурок П.П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях. Київ: Знання, 2004, 477 с.



назад | 1 2 3  4  | вперед