Я люблю:

 
 
 
Rambler's Top100
 
 
 
 

курсовая работа «Форми роздержавлення і приватизації підприємств в умовах ринкових відносин»

Вид:курсовая работа

Описание

Сутністно-типологічні засади функціонування сучасних підприємств в ринкових умовах. Особливості роздержавлення, приватизації й функціонування українських підприємств. Сучасні проблеми роздержавлення і приватизації підприємств та шляхи їх вирішення.

Скачать бесплатно [49 K]




2

Міністерство освіти та науки України

Академія муніципального Управління

Економічний факультет

Курсова робота

на тему:

„ Форми роздержавлення і приватизації підприємств в умовах ринкових відносин”

Роботу виконала

Студентка ІІ курсу

Група Ф-24

Прядкіна М. А.

Науковий керівник:

Доцент к. е. н.

Омельченко О. Є.

Київ - 2007

План:

Вступ

І. Сутністно-типологічні засади функціонування сучасних підприємств в ринкових умовах

1.1 Сутність і функції підприємств

1.2 Організаційні форми сучасних підприємств

1.3 Ефективність функціонування субєктів господарювання та методи визначення результативності діяльності підприємства

1.4 Організаційно-технічна діяльність підприємства

ІІ. Особливості роздержавлення і приватизації українських підприємств в умовах ринкових відносин

2.1 Сутність роздержавлення та приватизації сучасних підприємств

2.2 Нормативне регулювання процесів роздержавлення та приватизації підприємства

2.3 Функціонування підприємства в складних умовах роздержавлення та приватизації

ІІІ. Сучасні проблеми роздержавлення і приватизації підприємств та шляхи їх вирішення

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Перехід України до нової системи координат, якою в пострадянський період став ринок, можливий лише за умови перетворення відносин власності, передусім подолання державного монополізму. Таким є шлях роздержавлення і приватизація економіки та виникнення в результаті цього плюралізму форм власності. Лише у такий спосіб можна розвязати вкрай загострені суперечності між продуктивними силами і виробничими відносинами, між виробництвом і командно-адміністративними методами господарювання, між інтересами особи, підприємства і суспільства.

Тому проблеми підприємництво відіграє особливу роль у національному господарстві країни, створюючи інноваційне середовище, руйнуючи традиційні структури і відкриваючи шлях до перетворень, тобто стаючи тією силою, котра прискорює рух економіки шляхом ефективності, раціоналізації, бережливості та постійного оновлення. Досвід індустріальне розвинутих країн показує, що розвиток підприємництва - необхідна умова економічного зростання.

Процес реформування відносин власності в Україні супроводжується здійсненням політики роздержавлення та приватизації, повязаної зі структурною перебудовою економіки, змінами у формах господарювання і, отже, перетвореннями в продуктивних силах та виробничих відносинах. Коло питань, повязаних зі здійсненням процесу роздержавлення, торкається всіх сфер соціально-економічного життя. Зясування їхньої сутності має кардинальне значення як при аналізі пережитого країною періоду, так і гаданих можливостей її майбутнього.

І. Сутністно-типологічні засади функціонування сучасних підприємств в ринкових умовах.

1.1 Сутність і функції підприємств.

Уперше функції підприємства були визначені й систематизовані одним із представників школи адміністративного управління А. Файолем. Майже всі сучасні функції з організації управління підприємством спираються на них. При цьому в практиці менеджменту їх часом критикують або доповнюють, а інколи просто використовують без будь-яких змін.

Перш ніж вивчати конкретні функції підприємства, доцільно з'ясувати питання про те, яка функція є найважливішою, або головною, тобто відносно якої усі інші є похідними. Тут нам не обійтись без використання інших понять - "мета підприємства" і "мета підприємця (власника)". В економічній теорії ці поняття розрізняються.

Під метою підприємця (або власника) розуміють сукупність його намірів та інтересів як фізичної особи, спроектовані на підприємницьку діяльність.

Мета підприємства - це умовне аналітичне поняття, яке використовується для стислого опису чинників поведінки підприємства. Мета підприємця як керівника повинна розглядатися окремо від мети підприємства, тому що конкретне підприємство в деяких випадках є лише засобом реалізації особистих інтересів підприємця (власника).

Зокрема, такий захід, як ліквідація підприємства, може відповідати інтересам підприємця, але не відповідати цілям підприємства, Тому підприємство не можна ототожнювати ні з його керівником (директором), ні з власником, ні з трудовим колективом, ні з конкретною юридичною особою.

Підприємство - це реальна "жива" система, для функціонування якої залучаються особистий та речовий фактори, а також суб'єкти, що перебувають за його межами: постачальники, покупці тощо.

Внутрішні, органічно притаманні підприємству цілі досить різноманітні, але в узагальненій формі вони можуть бути охарактеризовані як забезпечення гармонійної взаємодії з навколишнім середовищем. Іншими словами, це можна визначити як прагнення до найкращої реалізації функцій підприємства, тобто, по суті, до продовження його існування.

Функції будь-якого підприємства знаходять своє відображення в системі його цілей, що містить такі головні складові:

1) задоволення потреб персоналу підприємства;

2) удосконалення структури підприємства, її адаптація до внутрішніх та зовнішніх змін;

3) створення та підтримка потенціалу для майбутнього розвитку, безперервності існування підприємства;

4) задоволення зовнішніх вимог до підприємства та пред'явлення власних вимог до навколишнього середовища.

Лише одночасно здійснюючи реалізацію усіх цілей, підприємство здатне функціонувати та розвиватися. Такий підхід зазначає підприємство як унікальний соціально-економічний феномен, здатний, по-перше, забезпечити суспільні потреби і, по-друге, реалізувати органічну єдність виробничих та відтворювальних процесів.

Слід зазначити, що мета не обов'язково збігається з функцією, і саме цей факт є предметом дискусій.

Головною економічною функцією будь-якого підприємства є задоволення потреб споживачів у товарах або послугах. Тобто ця функція властива кожному підприємству незалежно від його структури, галузі, ступеня підпорядкованості органам державної влади тощо.

За умов планової економіки критерієм належного виконання цієї функції є узгодженість її з планом. У ринковій економіці діяльність підприємства визначається цінами на товари і послуги, на фактори виробництва, сировину, а також витрати на управління підприємством. Тому метою підприємства стає здійснення його головної суспільної функції шляхом такої побудови його організаційної структури, за якої витрати на управління підприємством були б якомога меншими й водночас настільки ефективними, наскільки це необхідно.

Функція безпосереднього або опосередкованого задоволення потреб споживачів реалізується на підприємстві окремими його ланками, число яких зростає зі збільшенням розмірів підприємства. Але навіть у тих випадках, коли підприємство зовсім мале і має лише один центр діяльності (дрібний продавець, котрий не використовує найманої праці), зміст його головної функції залишається таким самим. Наприклад, підприємства, котрі випускають автомобілі, купують у підприємства, що випускає шини, його продукцію, призначену для задоволення кінцевого споживача. Підприємство, що продає свої шини, установлює ціни (або бере участь у їх формуванні), знаходить клієнтів, приймає замовлення тощо. Це - комерційна функція.

Після прийняття замовлень необхідно виготовляти продукцію (проводити дослідження тощо). Це - технічна функція.

Але виробництво потребує певних коштів, необхідних для придбання засобів виробництва, залучення капіталів тощо. Необхідно забезпечити наявність таких коштів, поки виготовлена продукція не буде реалізована. Це - фінансова функція. Функція закупівлі засобів виробництва, що споживаються у процесі виготовлення продукції, може розглядатися і як технічне постачання, і як комерційна функція (купівля для майбутнього продажу). З метою раціонального використання усіх засобів виробництва для досягнення поставленої мети необхідно забезпечити координацію дій працівників, належне управління персоналом та контроль за результатами праці. Це - адміністративна функція.

Таким чином, виходячи з головної соціально-економічної функції підприємства (задоволення потреб суспільства) як структуроутворюючого елемента економічної системи суспільства визначають головні внутрішньоорганізаційні функції підприємства, що забезпечують його існування як самостійного суб'єкта господарювання, як ланки народного господарства, а саме: комерційну, технічну, фінансову, адміністративну.

Цей перелік може бути предметом обговорення. В економічній літературі пропонуються й інші варіанти головних функцій. Так, Файоль розрізняв шість функцій, або операцій, що здійснюються на підприємстві: технічна (виробництво), комерційна (купівля, продаж), обліку, фінансова (фінансування), гарантування безпеки (збереження матеріальних благ та персоналу), адміністративна. Адміністративній функції він приділив особливу увагу, визначивши її роль так: передбачати, керувати, координувати, контролювати.

Отже, економічна роль підприємства в життєдіяльності та розвитку суспільства передбачає здійснення цілого ряду найрізноманітніших функцій та підфункцій, котрі не піддаються однозначному групуванню. Наприклад, облік ми не відносимо до головних функцій тому, що, будучи надзвичайно важливою, необхідною функцією, він, проте, лише фіксує результати названих вище функцій, він "нейтральний".

Додаткові функції - це ті функції, без яких навіть у тих випадках, коли вони практично необхідні на великих підприємствах або коли вони визначені законом як. обов'язкові, невеликі підприємства можуть обійтися. До таких функцій, зокрема, належить функція гарантування безпеки у Файоля й адміністративна функція у вузькому розумінні, тобто функції секретаріату, документообороту тощо.

Адміністративна функція охоплює чимало допоміжних функцій, котрим не завжди дається чітке визначення. До даного типу функцій відносять облік, калькуляцію собівартості, статистичну звітність. Облік є одним із методів (у конкретних умовах ця функція може бути і найважливішою) спостереження за процесом та результатами виробництва. За своєю природою він нічим не відрізняється від інших допоміжних функцій. Але через те, що це одна з "найдавніших" функцій, а також завдяки "узаконеному" характеру облік дуже давно зараховують до найважливіших функцій.

До досить важливої функції, хоча і допоміжної за своєю природою, належить соціальна функція, або управління персоналом, за винятком прийняття на роботу та звільнення. До додаткових функцій відносять усі дослідні операції, тобто усі ті функції, котрі допомагають управлінню, сприяють своєчасному виявленню та вирішенню проблем, що виникають у процесі господарювання.

Таким чином, існують два види функцій, з яких перші завжди здійснюються на підприємстві, тоді як інші можуть бути відсутні. Але серед функцій, котрі можуть не здійснюватися (наприклад, на маленькому підприємстві, що виконує замовлення зі сторони, облік може не вестися), є такі, що мають більше значення, ніж окремі основні (головні) функції. Розмежування між основними та допоміжними функціями полегшує розуміння відмінностей, які з'ясовуються при їх класифікації.

1.2 Організаційні форми сучасних підприємств.

Будь-яка підприємницька діяльність здійснюється в певних організаційних формах. Вибір форми організації підприємницької діяльності визначаються субєктивними (особисті вподобання) та об'єктивними чинниками - сферою діяльності, наявністю коштів, перевагами та недоліками відповідних форм підприємств.

Організаційною одиницею підприємництва є фірма або компанія.

Фірма - це підприємство, організація, установа, яка здійснює господарську діяльність з метою одержання прибутку.

Як фірми можуть бути представлені індивідуальні підприємці та їх об'єднання.

Компанія - це асоціація підприємств, що функціонує на принципах партнерства, корпорації або інших формах організації бізнесу.

Це лише загальна назва, що використовується стосовно будь-якого підприємства. Вона відображує лише той факт, що підприємства або організації мають права юридичної або фізичної особи (громадяни-підприємці). Проте поняття «фірма» або «компанія» не відображує організаційно-правового статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Тому крім назви фірми будь-якому підприємцеві важливо обрати конкретну організаційно-правову форму діяльності, тобто зафіксовану нормами права єдність організаційних і економічних засад діяльності суб'єкта підприємництва.

Визначальними ознаками, що вирізняють одну організаційно-правову форму з-поміж інших, є такі: кількість учасників створюваного господарського суб'єкта (об'єднання); особа власника статутного капіталу; джерела майна як матеріальної основи господарської діяльності; межі майнової (матеріальної) відповідальності; спосіб розподілу прибутку і збитків; форма управління суб'єктом господарювання.

В умовах перехідної економіки найпоширенішими є три основних організаційно-правових форми підприємницької діяльності: одноосібні володіння; партнерства (товариства); корпорації, які з поглибленням ринкових перетворень набувають все більшого розвитку.

За одноосібного володіння все майно фірми належить одному власникові, який самостійно управляє фірмою, одержує прибуток і несе повну особисту відповідальність за всі зобов'язання фірми.

Партнерство (товариство) - це об'єднання капіталів двох і більше фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків на основі рівності, спільного контролю результатів бізнесу, активної участі в його веденні. Основою відносин між сторонами, що вступають у партнерство, є договір.

За ступенем участі засновників (партнерів) у діяльності підприємства розрізняють такі товариства: акціонерні, повні (з повною відповідальністю); командитні; з додатковою або обмеженою відповідальністю.

Корпорація (акціонерне товариство) - домінуюча форма підприємницької діяльності, її власниками є акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал корпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам. Розрізняють дві його частини: одна розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів; друга - це нерозподілений прибуток, що використовується для реінвестування. Функції власності та контролю розподілені між акціонерами (власниками акцій) і менеджерами.

В умовах перехідної економіки поширеними є підприємства, засновані на різноманітних формах власності:

§ на власності громадян - індивідуальне, сімейне, приватне підприємство;

§ на колективній власності - колективне підприємство; виробничий кооператив, підприємство, що належить кооперативу; акціонерне товариство, інше господарське товариство або підприємство, що належить такому товариству; спільне підприємство; підприємство релігійної організації;

§ на державній власності - державне, державне республіканське, державне комунальне підприємство.

На початковому етапі ринкових перетворень значного розвитку набувають кооперативні, орендні та акціонерні підприємства (товариства).

Кооператив - це об'єднання фізичних осіб з метою спільного виробництва та збуту продукції, закупівлі та споживання товарів або послуг, будівництва, сільського господарства тощо.

Мета створення виробничого кооперативу - господарська діяльність. Він виступає як товаровиробник. Саме у цьому полягає головна відмінність кооперативів нового типу від споживчих кооперативів (житлових, садових тощо), діяльність яких спрямована на задоволення потреб їхніх членів.

Види господарської діяльності кооперативу визначаються його статутом. Матеріальною основою господарської діяльності кооперативів є майно, яке належить їм на правах власності або орендоване ними. Кооператив здійснює свою діяльність на засадах самоуправління, тобто всі питання господарської діяльності та соціального розвитку кооператив вирішує самостійно. В Україні найбільше кооперативів діяло на початку 1991 р.

Орендне підприємство - це підприємство, що створюється після укладання договору оренди між орендодавцем (як правило, державним органом) і організацією орендарів.

У найзагальнішому визначенні оренда - це передавання майна (виробничих фондів, землі тощо) у розпорядження суб'єкта господарювання у тимчасове користування за певну плату. Оренду слід розглядати як перехідну форму до інших форм господарювання, а також до інших форм власності - колективної, приватної та акціонерної.

Оренда не тільки визначає форму та ступінь привласнення коштів кожним учасником цих відношень, відповідні форми та міру поєднання різноманітних економічних інтересів, а й установлює спосіб і форми роздержавлення власності і перетворення суб'єктів господарювання на реальних власників. Кількість підприємств України, що працюють в умовах оренди, останнім часом значно скоротилася. На 1 січня 2001 р. їх частка в загальній кількості недержавних підприємств промисловості та в обсягах виробництва становила близько 1 %.

Акціонерне підприємство (товариство) - це товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.

Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства лише в межах акцій, що їм належать. У випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, відповідають за зобов'язаннями товариства також у межах несплаченої суми.

Загальна номінальна вартість випущених акцій утворює статутний фонд акціонерного товариства. Він не може бути меншим, ніж сума, еквівалентна 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення акціонерного товариства.

До акціонерних товариств належать: відкрите акціонерне товариство, акції якого розповсюджуються через відкриту підписку та купівлю-продаж на біржах; закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.

Розвиток акціонерних форм організації виробництва певною мірою сприяє роздержавленню в організації господарювання за рахунок змін у відносинах власності, а також ефективному використанню державних коштів. Розвиток цієї форми організації підприємницької діяльності активізується в перехідний період. Так, в Україні станом на 1 січня 2001 р. акціонерні товариства в недержавному секторі за кількістю та обсягом продукції становили відповідно - 57,1 і 79,7%.

Згідно із законодавством в Україні можуть діяти підприємства таких видів: приватне, засноване на власності фізичної особи; колективне, засноване на власності трудового колективу; господарське товариство; засноване на власності об'єднання громадян; комунальне, засноване на власності відповідної територіальної громади; державне, засноване на державній власності, у тому числі казенне підприємство.

1.3 Ефективність функціонування субєктів господарювання та методи визначення результативності діяльності підприємства.

Суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських правовідносин, які в межах своєї компетенції здійснюють господарську діяльність. Зокрема, ними є:

1) господарські організації - юридичні особи, державні, комунальні та інші підприємства, що здійснюють господарську діяльність і зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що здійснюють господарську діяльність і зареєстровані як підприємці;

Суб'єкти господарювання мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи.

Специфічними ознаками суб'єктів господарського права є: а) їх певна організаційно-правова форма, в якій здійснюється господарська або управлінська діяльність (підприємство, установа, організація); б) наявність юридично відокремленого та закріпленого за ними майна у формі основних фондів, обігових коштів тощо; в) наявність господарської правосуб'єктності, що включає господарську право- та дієздатність.

Суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання.


назад |  1 2 3  | вперед